Один з основних компонентів методу природного батьківства («свідомого», «добросердного виховання») – це так звана м'яка дисципліна. Деякі люди кажуть про неї так: «М'яка дисципліна допомагає лише невеликим сім'ям, мамам-домогосподаркам, дітям з лагідним характером і винятково супертерплячим мамам». Чого тільки не почуєш.

Багато мам, які є шанувальницями суворої дисципліни, стверджують, що м'яка дисципліна спонукає й дозволяє дітям робити все, що вони хочуть; що діти починають «правити в домі» і стають зіпсованими та владними тиранами, які тримають батьків у заручниках будь-якою своєю примхою. Такі мами вважають, що тверда рука (і навіть деякі фізичні наслідки, такі як періоди неспілкування з дитиною або тілесне покарання) сприяють вихованню «хороших дітей».

Але м'яка дисципліна не передбачає вседозволеності. Вона означає виховання без насильства, що передбачає довірливе та шанобливе спілкування, сприйняття дитини не в якості молодшої та слабшої людини, яку ви можете й повинні контролювати, а в якості вашого партнера в житті та джерела потенційної радості й взаємодії, сповненої любові. Головні цілі м'якої дисципліни полягають у тому, щоб наші діти відчували себе в безпеці з нами, рівноцінними партнерами у взаєминах з батьками та вміли свідомо вибирати кращі способи поведінки, а не просто припиняти ті її прояви, які ми вважаємо недоречними. Крім того, прищеплюючи дітям повагу й емпатію, ми вчимо їх самодисципліни й заохочуємо демонструвати свої найкращі якості.

Які дії батьків неправильні, необґрунтовані?

1. Бойкот, відмова від спілкування з дитиною. Дитину, з якою батьки не розмовляють, можна визначити за плачем або криком. Як правило, батько при цьому знаходиться поруч, виглядає стурбованим і часто пошепки нагадує самому собі, що він піддав дитину такому покаранню, бо дитина зробила те-то й те-то, і що це покарання припиниться після закінчення певного проміжку часу або коли малюк перестане плакати. М'яка дисципліна спонукає нас не ігнорувати крики та плач дитини, адже коли діти стають старше, їх емоції набувають різноманітність і глибину, як і словниковий запас, який наповнюється не лише тими словами, які нам хотілось би чути. Тому із віком вони можуть «плакати» вже трохи по-іншому, і ми повинні вчитись розуміти їх нові форми вираження негативних емоцій.

2. Погрози та нагороди. Як і бойкоти, погрози та нагороди, здається, допомагають дисципліні, але допомагають неправильно. Точно так, як діти реагують на погрози, тому що бояться наслідків, вони реагують і на винагороду, тому що саме винагорода спонукає їх вести себе відповідним чином. У цьому випадку мотивацією є не позитивна взаємодія з іншими людьми, повага, висока оцінка, схвалення й любов інших людей, а лише отримання бажаної винагороди.

3. Насильство. Єдині взаємини, в яких вам «дозволено» бити чи давати стусани іншій людині, це взаємини з дитиною; ви не можете стусонути свого чоловіка або дружину. Ви не можете давати стусани вчителям або друзям, вам навіть не дозволять завести домашню тварину, якщо ви скажете, що збираєтесь бити її. Люди, які б'ють дітей, кажуть, що роблять це з любові, а не через гнів. Різниця між побиттям у гніві, наприклад, «зопалу», й ударами при спробі нібито «заспокоїти» дитину чисто академічні, але не практичні. Обидва методи припускають побиття дитини, у результаті чого її мозок вивільняє нейромедіатори й гормони, які допомагають упоратися з болем і страхом, пригнічуючи відповідні фізіологічні реакції організму на погрози й насильство. Елементарна причина, чому не можна бити дітей, така: биття – це биття. Це не любов, не навчання. Це удари. Ви можете казати, що б'єте з любові або користуєтесь насильством як способом навчити дитину чого-небудь, але фактично ви просто завдаєте їй біль.

Дослідження показують, що фізичні покарання не сприяють слухняності в довгостроковій перспективі та призводять до меншого внутрішнього усвідомлення таких понять, як «відповідна» поведінка та слухняність. У всьому світі фізичне покарання пов'язують з виникненням психологічної дезадаптації та проблемами психічного здоров'я, такими як клінічна тривога й депресія, а також зловживання наркотиками й алкоголем. Двадцять чотири країни у світі заборонили фізичні покарання та продемонстрували дивовижні зміни в поведінці та соціальних очікуваннях.

Які дії батьків принесуть користь

1. Завжди припускайте найкраще. Усі діти здатні бути привітними, готовими до співпраці, добрими й люблячими. Чи означає це, що вони завжди проявляють такі якості? Ні. Чи означає це, що вони можуть бути такими? Так. Спробуйте починати кожний день з думки про те, що навіть у найнещаснішої дитини є задатки щасливого малюка, який здатний відповідати вашим очікуванням і з часом перевершити їх. Однак це може статись лише за умови, що ми будемо розвивати ці задатки.

2. «Погана» поведінка – це ознака незадоволеної потреби. Коли діти поводяться зухвало, не слухають нас або демонструють тривожні емоції, легко назвати дитину або її поведінку «поганою» чи «неправильною». Однак у міру того як ми перенаправляємо наших дітей і дисциплінуємо їх, ми починаємо вважати таку поведінку спробою задовольнити свої потреби. Вона закликає нас переглянути наші взаємини з дитиною та спробувати знайти джерело її незадоволеної потреби.

3. Батьківські перерви. Уявіть собі, що настав той день, коли ви не можете стримати незадоволення поведінкою дитини. Це означає, що прийшов час зробити перерву у спілкуванні з нею, взяти паузу. Якщо у вас діти старшого віку, ви можете просто сказати їм, що вам важко і необхідний час, щоб зібратись. Скористайтесь моментом, фізично покинувши кімнату, або навчіться абстрагуватись у присутності дитини, використовуючи прийоми дихання, які-небудь заспокійливі фрази з аутогенного тренування або коротку медитацію.

Улюблені батьками інструменти дисципліни

1. Альтернатива слову «ні». Слово «ні» не дуже корисне, і ви згодом можете пошкодувати, що використовували його. Використовуйте слово «ні» якомога рідше, замість нього придумуйте незліченні альтернативні варіанти, щоби позначити свою незгоду та припинити прояви небажаної поведінки. Не варто надмірно оберігати дитину вдома, за винятком безпечних розеток, а суворий тон (відповідний для подібних ситуацій) і переконлива мова тіла здатні творити дива, запобігаючи небезпеці. Якщо ви дотримуєтеся цього правила, навряд чи ваші діти коли-небудь скажуть або прокричать вам «ні!».

2. Кажіть «так» після будь-якого «ні», а краще кілька разів. Є моменти, коли нам необхідно казати дитині «ні», наприклад, коли вона хоче з'їсти шматочок яскравого, фантастичного на вигляд, але не корисного для неї (за певних причин) святкового тістечка. Малюки люблять чути «так» навіть після «ні». Фахівці дійшли висновку, що навіть якщо «ні» надто розчаровує, ваше «так» у відповідь на що-небудь інше може створити диво. Тому у випадку з некорисним тістечком скажіть дитині «так» на найсмачніше й корисне частування вдома після святкування.

3. Розставте пріоритети/не надривайтесь/відпустіть ситуацію. Навіть не надто поблажливі батьки погодяться з тим, що один з ефективних інструментів дисциплінування дітей – це здатність розставляти пріоритети. Спитайте в себе: «Чи хочу я надірватись у процесі виховання?». І дайте відповідь на це запитання дуже чітко й чесно. Знайте, що іноді ви просто повинні відпустити ситуацію, і це не зумовить поганої поведінки вашої дитини на все її подальше життя. Тим самим ви просто визнаєте, що кожна ситуація – це просто життєвий етап, який скоро пройде. І він, як правило, проходить, незважаючи або всупереч вашим зусиллям; адже зрілості, досвіду та споглядання прикладів хорошої поведінки часто достатньо, щоб виправити небажану поведінку.

Деякі типи поведінки, такі, наприклад, як у випадку, коли дитина кусається при грудному годуванні або думає, що тягнути дівчинку за волосся дуже смішно, вимагають окремої уваги, але в більшості випадків, які складні, але не дуже проблематичні, не звертайте уваги на поведінку дитини, і ви здивуєтесь, як швидко вона мине. Вам не треба карати дитину для того, щоби припинились прояви її не зовсім правильної поведінки. Повірте – вона пройде мимовільно.

Метод м'якої дисципліни ефективний для кожної дитини і для всіх батьків, якщо тільки ми інвестуємо час та енергію в послідовне, справжнє й оточене любов’ю його впровадження. До того ж це досить простий і найбільш інтуїтивно зрозумілий спосіб дисциплінування, як і життя в цілому.